У рамках проекту «Зустрічі з цікавими людьми» 11 березня 2015 року в Університетському коледжі Київського університету імені Бориса Грінченка відбулася презентація збірки «Негаснуча зоря Тараса: Поезія, проза», автором якої є Самойленко А.П. – член Національної спілки письменників України, лауреат Міжнародного конкурсу сучасної української пісні імені Георгія Кузовкова (м.Санкт-Петербург), дипломант Черкаської обласної організації Національної Всеукраїнської музичної спілки.

У поетичному доробку письменника не одна збірка: «Кобзареве поле», «Моринська криниця», «З калинового краю», «Роду мого джерело», «Закоханий розмай». На його слова написано близько 40 пісень та романсів.

У вступному слові автор коротко переповів про основні віхи своєї творчої біографії. Адже митець народився с. Моринці, тому зізнався: «Доземний уклін чарівному Шевченковому краю, роду мого джерела – рідним Моринцям … за цілющий трунок співучого українського слова». Цікавими для студентів були оповіді про незабутні враження дитинства: це і встановлення погруддя Тараса Шевченка у 1947 році, уроки гри на гармошці. Теплими були спогади про незабутні уроки української мови, які відіграли значну роль у формуванні його як творчої особистості.

Поділився письменник і спогадами про службу в лавах армії, про перші проби пера і успіхи у професійному зростанні. За освітою, Анатолій Павлович інженер-електромеханік. Понад чотири десятиліття пропрацював в НДІ будівельних конструкцій старшим інженером, керівником науково-дослідної лабораторії. Має низку винаходів.

Проте з поезією не розлучався ніколи. У вечірні години чи в час відпочинку поринав сповна у вир поетичного слова: читав в оригіналі лірику Гейне, перечитував Кобзаря, Франка, Рільке, сучасних митців, а в години натхнення писав – про рідні Моринці, про рідну Україну, її мову, про батьків, своїх сучасників, і звичайно ж про любов.

А.П.Самойленко зазначив: «Сьогодні, в цей буремний час, нам усім потрібне рідне слово, яке на сторожі біля нас поставив Тарас Григорович Шевченко. Його слово супроводжує кожного з нас упродовж усього життя. Та чи чуємо і розуміємо ми його святі заповіти?».

Не одна поезія була продекламована Анатолієм Павловичем. Простота мовлення, музичність та ритмічність поезії, глибокі почуття, щирість і відвертість слова були сприйняті вдячними слухачами - студентами спеціальності «Видавнича справа та редагування», «Початкова освіта».

Зустріч з поетичним словом митця дозволила душі відпочити, а розуму прокинутися.